Тут майже місяць у невеликому підвалі тримали 368 людей
Під час окупації села Ягідне Чернігівської області у березні 2022 року росіяни насильно утримували у підвалі школи 368 місцевих жителів. Від нелюдських умов там померло десятеро людей. Нещодавно суд виніс вирок 15 російським військовослужбовцям, яких звинувачували у військових злочинах. Усіх їх визнали винними у порушенні законів та звичаїв війни і заочно засудили до 12 років ув’язнення.
У Ягідному звірствували земляки шойгу – тувинці
Фото, зняте на камеру мобільного телефону, де сотні жителів Ягідного сидять у підвалі, куди їх загнали російські окупанти, навесні 2022 року надрукували чи не всі провідні видання світу. 368 жителів 27 днів провели у підвалі майже без їжі та води. До вбиральні їх випускали лише раз на день. На кожного бранця приходилось в середньому по пів квадратного метра. Прокуратура тоді порушила кримінальну справу. Документи по ній, які передали до суду, налічують 26 томів. Її розслідували понад два десятки фахівців. Ідентифікували 15 конкретних так званих військових, які брали участь у знущанні. Практично всі вони – тувинці. Земляки міністра оборони росії сергія шойгу. Прокурор територіального управління ДБР Сергій Крупко розповів, що після втечі окупантів слідчі знайшли документи росіян, в яких були дані про всіх катів-окупантів. «У цих журналах основне, що нам було необхідно, – це кольорові зображення військовослужбовців, уся автобіографія, анкетні дані», – розповів журналістам Сергій Крупко.
Єдине, що жителям Ягідного було дуже важко їх розрізнити через азіатську зовнішність. Люди у суді часто казали, що їм вони були всі на одне обличчя.
Під час розгляду справи у суді адвокати росіян будували захист на тому, що, мовляв, їхні підзахисні виконували наказ командирів. Потерпілі ж підкреслювали: виконувати накази можна по-різному.
Не могли лежати, в туалет ходили при всіх на відро…
Свідчення людей, які сиділи у тому підвалі, опублікували на сайті «Громадського».
Світлана М.: «Моїй онучці було лише півтора місяці. Памперси, прихоплені з дому, закінчилися швидко, росіяни дали нам якісь, а вони протікали. У дівчинки проноси, а води ж немає. Туалетного паперу не було, дерли сторінки із книжок шкільної бібліотеки. Я мала два термоси на півтора літра – випрошувала окріп у росіян, щоб розвести їй суміш для їжі. А в другому термосі тримала охолоджену воду, щоб напоїти Алісу й намочити шматку одягу, аби її протерти. Аліса задихалася від спертого повітря з пилом, навіть не агукала. Я командирові росіян, Кльону, кажу: «У вас теж діти є, дозвольте нашим частіше на свіже повітря виходити. Чи хай умирають?» А він каже: «Пусть».
Ольга: «У туалет люди на відра ходили – усі перед усіма. Навіть повні відра росіяни не зразу дозволяли виносити, могли й добу стояти. Сперте повітря, ці відра, немиті люди, тіла померлих серед нас, ми просто задихалися».
Іван: «Росіяни недоїдки зі своєї кухні вивозили на смітник, наші діти до тих недоїдків кидалися, а росіяни фотографували їх, сміялися: «Мы пришли украинцев накормить».
Тетяна: «Татові моєму було 90 років, ми його саме з ковіду витягнули. Мамі було 80, вона після інсульту з паличкою ходила. Ми їх у той підвал на тачках везли. Тата на тенісний стіл поклали, а маму ніде було розмістити. Примостили її на стільчику – вона на ньому, закоцюрблена, і сиділа, і спала. У неї ноги набрякли так, що шкіра лопалася, кривава сукровиця текла. Якби росіяни хоч якісь лежанки чи нари поробили, як у фашистських концтаборах, щоб принаймні старі люди могли полежати, то, може, батьки мої вижили б. Тато помер 9 березня, а мама 17-го. Як сиділа на тому стільчику, так сидячи й померла. Ми їх у ковдри дитсадківські замотали – ні обмити, ні переодягти, ні в домовину покласти. Так у ковдрах і клали в яму, у тому одязі підвальному. Без домовин».
Люба: «Оті люди, що померли, всі літні були. Більшість із них до підвалу ще на городах порядкували, худобу порали. Моя мама не така й стара, 69 було. У неї спочатку ноги відмовили, потім як божевільна стала, марила, непритомніла. Просили у росіян, щоб відпустили нас із нею додому, а вони дозволили її тільки в кочегарку перенести. Кажемо, що вона вмирає, а вони відповідають: «Пусть». Мама в тій кочегарці кілька днів конала. Увечері 28 березня померла, останньою з наших людей. А росіяни 30 березня із села втекли. День і трошки до порятунку не дожила».
Дмитро: «Ми померлих на кладовище тачками вивозили. Яму вириємо і складаємо їх у ковдрах одне біля одного, по дві-три людини. Не дуже й присипали, бо думали, як наші прийдуть, треба буде перепоховати».
Отець Дмитро: «Жодну людину я не зміг як слід відспівати. Гріх це великий – не дати над померлими повний відчит здійснити. Росіяни ставилися до нас як господарі Всесвіту, такого презирства, як від них, я ніколи не зазнавав у своєму житті».
***
15 засуджених військових росії були виконавцями злочину в Ягідному. Нині слідчі працюють далі над тим, аби на лаві підсудних опинилися їхні командири, які віддавали злочинні накази. Справу щодо них виділили в окреме провадження. 21 лютого повідомлення про підозру отримав командир на прізвисько Кльон. Зараз працюють над ідентифікацією ще одного командира – з позивним Павук. Справи щодо військових злочинів строку давності не мають.
Підготувала Наталка СЛЮСАР
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!