Тетяна Гуш із села Пасічна Надвірнянського району Івано-Франківської області до початку повномасштабного вторгнення працювала соціальним педагогом у Прикарпатському військово-спортивному ліцеї. Нині вона служить в окремому батальйоні територіальної оборони 102-ї бригади. У захисниці вдома залишилося двоє синів: 11 та 13 років. Поки жінка на передовій, хлопців допомагають виховувати її батьки.
– У той день, коли почалася війна, я могла виїхати за кордон. Раніше деякий час проживала у Бельгії, в Антверпені. 24 лютого минулого року мені почали звідти дзвонити друзі та знайомі, щоб приїжджала, обіцяли допомогти з проживанням та працевлаштуванням. Але я вирішила, що повинна боронити свою землю, – пригадує Тетяна Гуш.
Жінка стала бійцем батальйону й отримала військове звання сержант. У зону бойових дій разом з побратимами поїхала не вагаючись. Своїм рідним вчителька не розповідала, куди саме відправляється воювати. Зізналася, коли вже прямувала на передову.
– Мамі сказала, що ми будемо в сусідній області. Коли була вже в поїзді, їй подзвонили й запитали: «А ти знаєш, куди твоя Таня поїхала?» Мама плакала, переживала, благала мене повернутися, але я розуміла, що дороги назад немає, – продовжує мужня захисниця, яка вже понад рік боронить країну від рашистів на Запорізькому напрямку. – Тут дуже небезпечно перебувати, пересуватися, ночувати. Кожної хвилини може прилетіти снаряд чи бомба. І все – життя обірветься. Особисто в мене страху немає – підтримують молитви моєї мами та рідних. Відчуваю захист Божий, – ділиться своїми сокровенними думками жінка-воїн. І додає, що колектив у батальйоні хороший. – За 16 місяців війни ми всі здружилися, стали однією великою сім’єю. Але люди справді дуже виснажилися – понад рік на передовій. Хочеться ротації, хоча б на два місяці поїхати додому. Хоча ми готові стояти стільки, скільки треба, аж до Перемоги над окупантами.
Жінка і далі хоче служити в армії. Тому на початку 2023 року Тетяна Гуш підписала контракт зі Збройними силами України.
– У нас є такі випадки, коли люди звільняються з армії, проходить місяць-другий – дзвонять до командира і кажуть, що хочуть назад у батальйон. Поки війна не закінчилася, неможливо сидіти вдома і просто чекати. Кожному треба зробити свій внесок в оборону держави, – переконана сержантка.
Тетяна Гуш додає, що потрібно виховувати й готувати молоде покоління для захисту нашої землі. У їхньому ліцеї навчаються дітки з усіх регіонів країни. Звідси виходять справжні патріоти. Свідченням того є те, що велика кількість випускників віддали життя за незалежність України на війні. Жінка переконана: військово-спортивні ліцеї – це колиска українського патріотизму, їх потрібно підтримувати й розвивати.
Своїх двох синів вчителька виховує мужніми й наполегливими. Обоє хлопчаків теж мріють про військову службу. Адже для них прикладом стала мама, якою вони пишаються й чекають з фронту.
Олесь ТИХОНЕВИЧ
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!