Іллі Михальчуку із Малого Чернятина Старокостянтинівської громади, що на Хмельниччині, всього 36 років. Він жив звичайним життям – працював будівельником, їздив на заробітки. У найважчий час став на захист своєї землі. Під час війни встиг побувати у пеклі – в буквальному сенсі цього слова. Адже полон у вагнерівців інакше не назвеш.
15 квітня, перед Паскою, Ілля вперше за 45 днів побачив світло. У нього аж в очах защипало. Дихати свіжим повітрям було неймовірно важко – за той час, що провів у задушливому підвалі, розучився це робити. Перше, що попросив на українській землі – каву і цигарку. Хоча нічого з того тримати у руках не міг – у полоні нелюди відрізали Іллі руки.
Лише через декілька місяців в Америці, де українцю встановили біонічні протези, Ілля розповів журналістам відомої на весь світ газети «Вашингтон пост» про жахіття полону.
Поранення солдат Михальчук отримав у лютому під Бахмутом. У машину, якою їхав їхній підрозділ, влучила ракета. Військовий перетягнув поранені руки джгутами і спробував вибратися, але бійці «Вагнера» вистрілили йому в ноги, після чого взяли в полон.
Як розповів Ілля, вагнерівці зняли з нього джгути та замінили їх гумовими трубками, які зав’язали такими тугими вузлами, що їх неможливо було послабити. Він благав ворогів ампутувати йому праву руку, але ті відмовилися. Пізніше українця помістили в темний підвал, який погано провітрювався. Ілля з гіркою посмішкою розповів, що якби отримав належну медичну допомогу, то його ліву руку ще можна було б врятувати. Вагнерівці дали йому зрозуміти, що він її отримає лише після допитів. Скільки годин вони тривали – Ілля не пам’ятає. Кілька разів поранений втрачав свідомість від нестерпного болю. А тим часом рука, яку можна ще було врятувати, чорніла від некрозу. Врешті йому щось вкололи, а коли отямився, рук уже не було. При цьому Іллі не наклали шви на культі, а просто перев’язали їх товстими джгутами.
Солдат зізнається, що без допомоги інших українських полонених йому було б не вижити у тісній клітці задушливого підвалу. Хлопці годували його з ложечки, мили, розмовляли, коли біль був надто нестерпним і не давав спати. І це при тому, що й самим їм було несолодко. Ілля розповів, що деяких ув’язнених вагнерівці катували – відрізали пальці, одного чоловіка облили бензином.
Ілля Михальчук каже, що ніякої стратегічної військової інформації у нього не випитували – він нею просто не володів. Але припускає, що його цінність для ворогів була лише в тому, щоб мучити психологічно. Так, після ампутації вони цинічно його запитали, чи любить він рибалку. Мовляв, тепер немає чим вудочку тримати. За його словами, стратегія окупантів була в тому, аби змусити українців зневіритися, розколоти солдатську солідарність. Постійно говорили, що в Україні вони нікому не потрібні.
– Вони намагалися змусити нас повірити, що ми не можемо довіряти один одному і що це була ситуація «вбий або будь убитим», – розповів Ілля Михальчук. – З нами просто грали, як кіт грає з мишею, коли він ловить її, перш ніж убити.
Після звільнення з полону Ілля Михальчук декілька тижнів лікувався у Дніпрі. Тут медики робили все можливе і неможливе, аби виправити наслідки поспішних та непрофесійних ампутацій. Зрештою, Іллі пощастило потрапити до США, де за 200 тисяч доларів йому зробили біонічні протези рук. Тепер він вчиться ними користуватися. Сподівається, що у майбутньому повернеться навіть до професії будівельника.
Марта ДИМИДІВСЬКА
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!