Сьогодні молодому поколінню важко уявити, як це – боятися йти до церкви на Великдень святити паску? Бо можуть зловити дружинники і назавтра в школі тебе викличуть до директора, будуть відчитувати, як останнього покидька, який осоромив звання комсомольця чи піонера, піддавшись релігійному опіуму (так називали віру в Бога комуністи). Та ми, малі, потайки все одно приносили до школи крашанки, хоч вчителька наказувала не дай Боже принести паску чи яйце.
Тато у великодню суботу завжди був на роботі: чи вагон якийсь треба було розвантажувати, чи ще придумували якусь термінову роботу. Аби люди не могли гідно підготуватися до Великодня. Уже звечора в суботу мама починала рихтувати кошик з пасочкою, шинкою, крашанками. Бо вночі треба пішки йти до церкви, а вона далеченько. Храм на всі довколишні села, що біля Каменя-Каширського, був один – у самому райцентрі. До єдиної церкви на Волі на Всенічну стікалася сила-силенна люду. Попри гоніння й заборони прості селяни не боялися, що їх з партії виженуть чи в райком на «килим» викличуть. У моєму ж рідному Раковому Лісі церква стояла із забитими дошками вікнами ще з шістдесятих.
Та як не намагалася радянська влада витравити з життя українського народу (і не тільки) релігійні свята, нічого не вдавалося. Не допомагали ні заборони, ні «червоні паски», ні карнавали, ні створений «Союз войовничих безбожників», який активно долучав молодь до заходів, спрямованих проти церкви. Хоча, як рапортували комуністи, за перші 20 років радянської влади в срср з релігією порвали майже третина сільських жителів і дві третини міських мешканців. Утім, заборонити повністю найголовніші православні свята влада більшовиків спочатку не відважувалася. Так, ще на початку 1920-х років на Пасху було аж три вихідні. А вже у 1929 році Великдень перестав бути святом – і церковні свята зникли з радянського календаря, як і вихідні святкові дні. Вихідний на Великдень спочатку перенесли з неділі на четвер, щоб свято стало робочим днем. Коли ж ця практика не прижилася, городян стали виганяти на ленінські суботники, недільники і масові ходи з опудалами священників, які потім спалювали. Цікаво, що під час радянсько-німецької війни сталін дозволив Великодні богослужіння на територіях, де було оголошено військовий стан. І з 1942 по 1945 роки у церквах проходили служби Божі. А 5 травня 1945-го навіть дозволили вихідний.
Нове закручування релігійних гайок розпочалося з 1958 року після грудневого пленуму цк кпрс і його рішення «Про посилення атеїстичної роботи». Війну проти німецьких нацистів вже було виграно, тож послуг церкви комуністична влада більше не потребувала. Після цього почалося масове закриття храмів, які вціліли. Спеціальною постановою було обмежено навіть тривалість церковного дзвону в пасхальні дні. Тоді ж закрили церкву і в моєму селі.
Вихідні на релігійні свята повернулися в наш календар лише у 1991 році.
Ніна РОМАНЮК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!