Красива жінка з витонченими рисами, схожа на голлівудську актрису. Їй судилося завоювати серця двох чоловіків, які відіграли помітну роль у новітній історії України. І при цьому залишитися маловідомою в тіні їхніх потужних особистостей. Олену Антонів називають ангелом українських дисидентів, а для московської влади вона була ворогом і дружиною запеклих «буржуазних націоналістів».
Про розлучення батьків син довго не знав
Кохання Олени Антонів та журналіста-початківця В’ячеслава Чорновола народилося на початку 60-х у Львові. Тоді ще маловідомий редактор програм для молоді Львівської телестудії був одружений на випускниці медичного інституту Ірині Брунець. Але шлюб цей дуже швидко розпався. Новою обраницею Чорновола стала теж молода лікарка, знайома першої дружини. Красива, розумна, талановита, дотепна Олена Антонів відразу підкорила серце В’ячеслава. До того ж його сестра Валентина вчителювала на Львівщині й жила на квартирі у родичів Олени. І сама доля поєднала закоханих. У 1963 році вони одружилися, через рік у подружжя народився син Тарас.
Однак вже у 1965-му почалися арешти перших українських дисидентів. Небезпека нависла і над Чорноволом, який відмовився виступати на показових судах. У будинку Олениних батьків на вулиці із символічною назвою Спокійна нуртувало активне підпільне життя. Тут постійно збиралися однодумці В’ячеслава та Олени, переховувалася підпільна література і самвидав. А після виходу на Заході його книги «Лихо з розуму» Чорновола вперше арештували й запроторили до тюрми. Тоді подружжя й розлучилося. Що насправді стало причиною їхнього розриву – не знали достеменно навіть близькі рідні люди. Але те, що Олена дуже любила свого чоловіка, не сумнівався ніхто. Про розлучення батьків довго не знав навіть син Тарас.
А Олені Антонів життя готувало подальші випробування. Її дім став прихистком для в’язнів радянського режиму, які поверталися із заслань. Вона опікувалася дітьми засуджених, відправляла посилки у тюрми, діставала ліки де і які тільки можна. Недарма її називали ангелом і мадонною дисидентів. Молода жінка ще й розповсюджувала підпільну літературу. Навіть возила до москви для передачі закордонним журналістам матеріали Української Гельсінської спілки, наражаючи себе на велику небезпеку. Це в її домі у 1972 році письменники-шістдесятники Василь Стус, Ірина Калинець та інші зібралися на підпільний різдвяний вертеп. Такий же вертеп творча українська інтелігенція провела і в Києві, після чого кдб дало команду «фас» й посипалися нові арешти. Олені тоді вдалося дивом вціліти, але влада ламала її в інший спосіб.
Другого чоловіка витягнула з психушки
У ті темні 70-і роки в її житті з’явиться чоловік, який подарує їй ще одне велике кохання. Його звали Зіновій Красівський – син каторжників, висланий у Сибір у сімнадцять літ. Він утік із Караганди в Україну і 26 років свого життя провів у тюрмах, у психушках, карцерах та концтаборах. Насправді був просто поетом, українцем і бунтарем. За голодування та збірку віршів «Плачі невільницькі», написану у Володимирській тюрмі, у 1974-му загримів у спеціальну психіатричну лікарню на території Смоленської тюрми з діагнозом «шизофренія». Там і розшукала його Олена Антонів.
Через два роки їй вдалося перевести Красівського на примусове лікування до Львова. А у 1979-му після виходу з психлікарні вони стали чоловіком і дружиною. Дві самотні душі, об’єднані спільною ідеєю, друзями, пережитим. А головне – син Тарас прийняв вітчима. На їхнє весілля навіть кдб прислав букет троянд, мовляв, дозволяємо, одружуйтесь. Здавалося б, всі страждання вже позаду. Можна далі жити і кохати, та ще не всю чашу страждань випили вони до дна.
Після невдалої спроби емігрувати з срср і відмови Олени працювати на радянські спецслужби, Зіновія Красівського у 1980 році знову арештували. Дружині погрожували фізичною розправою. Сина Тараса викрали з лікарні й силоміць відправили служити у будбат – щоб матері зробити якомога болючіше. Їй заборонили працювати лікарем. Нескорена галичанка мила підлоги, працювала медсестрою, санітаркою, на швейній фабриці, сторожем на будівництві. А ще їздила в Тюмень на побачення з чоловіком. Одного разу їй довелося разом з іншими жінками тягнути на мотузці валізу з продуктами для чоловіка аж 15 кілометрів! На деякий час Олена переїхала в Сибір, щоб бути поближче до Зіновія.
І врешті у листопаді 1985-го подружжя повернулося в Україну до рідного Львова.
Але доля подарує їм лише кілька місяців щастя, вільного життя, хоч і під ковпаком кдб, зустрічей з друзями та рідними після довгої розлуки. 2 лютого 1986-го вони поїхали на день народження до знайомої. Вийшовши з таксі на кінцевій зупинці трамвая, пані Олена не помітила вантажівку й потрапила під її колеса. Це сталося на очах чоловіка. Їй було лише 48. Зіновій Красівський помер у вересні 1991-му в 62 роки, не доживши трохи до довгожданої волі України і референдуму за її незалежність.
Ніна РОМАНЮК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!