81 рік тому перестало існувати унікальне єврейське поселення Трохимбрід, або Софіївка. Містечко було розташоване за тридцять кілометрів від Луцька між сучасними селами Домашів і Городище Ківерцівської громади. Під час Другої світової війни – у серпні-вересні 1942-го – німецькі окупанти створили тут гетто і розстріляли понад 6 тисяч євреїв, врятуватися вдалося лише трьом десяткам мешканців. Софіївка, або, як його називали, Трохимбрід, була повністю знищена і після того не відродилася. Нинішні російські окупанти так само хочуть зробити з кожним українським містечком і селом, щоб навіть і сліду не залишилося.
Було сім синагог, ресторан, готель, магазини…
– Поселення Трохимбрід виникло в 1810 році, – розповідає засновник Ківерцівського краєзнавчого музею, дослідник історії Степан Войчик, – на заболоченій поляні, оточеній лісом, поселилося кілька єврейських сімей. Земля належала місцевому власникові Трохиму. Через те, що галявиною протікав невеликий струмок із мілиною, яка дозволяла перейти його вбрід, за поселенням закріпилася назва Трохимбрід. З роками його стали називати Софіївкою. Існує версія, що другу назву містечко отримало від імені російської цариці Софії, яка дозволила євреям тут поселитися.
Його мешканці осушили болота для землеробства та розводили худобу. Але переважно вони займалися комерцією, ремеслами та торгівлею. Найбільше було майстрів з вичинки шкіри, зайнятих на 30 гарбарнях. У 1927 році в Трохимброді вже було сім синагог, два млини, олійниця, маслозавод, фабрики гребінців і кольорового скла, пекарні, перукарні, ательє, пилорама, кузня, магазини, готель, ресторан, аптеки. Власники молочарень возили молоко і масло на продаж до Луцька, Рівного, Ківерців, Колок і Горохова. Славилися в окрузі ремісники – склярі, будівельники, столяри, пічники, каменярі, покрівельники, художники.
– Навчання у семирічній школі було доступне дітям з українських та польських родин. Вчительський колектив в основному складався з євреїв, але працювали педагогами українці й поляки. Ніяких чвар чи непорозумінь в закладі не виникало. Директором школи був поляк Францішек Валас, – продовжує Степан Войчик. – Наприкінці 1930-х проводиться електрифікація, в поштовому відділенні відкрили телеграфну та телефонну станції, продавалися газети з Варшави. Це було маленьке, проте жваве містечко з населенням понад три тисячі людей. Протягом 1938-1939 років єдину вулицю замостили шестигранною бруківкою, так званою «трилінкою», відбулися урочистості з нагоди цієї події і збереглося фото.
Стратили на свято Судного дня
З початком Другої світової війни населення швидко зростало за рахунок біженців з Польщі і досягло понад 6 тисяч жителів. Прихід у вересні 1939 року на Західну України «червоних визволителів» приніс смуту і неспокій. Окупація Волині німцями посилила переслідування і грабежі. На початку липня 1941-го окупанти з допомогою шуцманів зібрали 150 чоловіків з містечка, на вантажівках відвезли їх на станцію Ківерці і розстріляли в дворі місцевої тюрми. Влітку 1941-го в центрі Софіївки створили гетто.
– Суботнього ранку 9 серпня 1942 року для цього містечка настав страшний день, – розповідає краєзнавець. – Тоді до Софіївки в’їхали на мотоциклах 20 німецьких солдатів винищувального спецпідрозділу Айнзатцгруппе, а за ними 11 військових вантажівок приблизно зі 100 шуцманами. Розпочалася облава на євреїв. Окупанти оголосили, що віднині всі мешканці будуть жити в гетто. Євреям наказали прийти в центр гетто, скласти всі прикраси та коштовності, а потім їх на вантажівках відвозили за три кілометри до Яромельського лісу, де вже були викопані глибокі ями. Роздягнутих людей ставили на краю і розстрілювали. Наступним групам смертників перед стратою наказували лягати поверх мертвих. Каральна операція закінчилася другим розстрілом 21 вересня – в Йом-Кіппур – найважливіше свято для євреїв – «Судний день». Залишилося лише два десятки євреїв, які обробляли для німців шкіру. В грудні, коли закінчилися запаси сировини, фашисти їх розстріляли.
Окупанти зігнали жителів навколишніх сіл та хуторів і примусили розбирати будинки, інші приміщення на будівельні матеріали. Награбоване майно вивозили на станцію Ківерці, в Цумань для відправки в Німеччину. Розібрали навіть вуличну кам’яну бруківку, а територію, на якій розміщувалося містечко – розорали. Щоб і сліду не залишилося. З багатотисячного єврейського населення Трохимброду врятувалися приблизно 30-40 людей. Це були ті, хто мав фальшиві документи, або їх заховали українські та польські сім’ї. Близько трьох десятків юнаків та дівчат Софіївки на чолі з Григорієм Розенблатом створили партизанську группу, яка здійснила кілька операцій проти окупантів, рухаючись із заходу на схід лісовими масивами Волині.
Більшість трохимбродівців, що вижили, опинилися в США, Аргентині, Ізраїлі, Бразилії та в інших країнах. Містечку, на жаль, не судилося відродитися. Не стало єврейського містечка на Волині. Там, де вирував повноцінним життям Трохимбрід, ростуть на заболоченій землі дерева й кущі, звідусіль наступає ліс, вздовж ґрунтової дороги – залишки подвійного ряду верб і кущів. Встановлено два пам’ятники: один – на місці колишнього в’їзду в містечко з боку села Яромель, другий – в лісі на місці другого розстрілу. В Ізраїлі діє асоціація Бет-Тал – організація нащадків вихідців з Трохимброду. У 2013 році в Маневичах проходила Міжнародна наукова історико-краєзнавча конференція «Минуле і сучасне Волині та Полісся. З історії єврейської громади на Волині». Страшні події минулого жахають своєю жорстокістю, а тепер на нашу землю прийшли рашисти і хочуть знищити нас – українців, як німці знищували євреїв.
Кость ГАРБАРЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!